Новини

13:41, 11 Вересня 2018

Оксана Сироїд: Можна притулитися до чужого успіху, а можна зробити успіх самому

Що ми знаємо про жінок, які змінюють нашу країну? Сильні, владні, цілеспрямовані. Наприкінці серпня Віце-спікер Верховної Ради України Оксана Сироїд відвідала жіночу конференцію HER STORY in Odesa: Women who change the country і поділилася власними секретами успішності.

Тож, Оксано Іванівно, а яка Ваша історія?

Моя історія не дуже відрізняється від інших – таких є багато. Я народилася в селі на Львівщині у родині шахтаря та вчительки. Мене сформувала моя дружня родина. Нас було багато: двоюрідні, троюрідні брати та сестри, бабці та дідусі. Я оцінила це вже в університеті, коли дізналася історії інших людей про те, що хтось жив самотньо, що діти не завжди росли в любові, бо батьки розлучалися або жили в конфліктах. І я зрозуміла, яка я щаслива, що виросла в такій дружній родині, оточена любов’ю.

Випускник з моєї школи вступив до Києво-Могилянської академії, і я подумала: «Якщо він вступив, то й для мене це можливо». Так, можливо! Я вирвалася з невеликого містечка, і це був вже інший світ. Однак, панували важкі часи, гіперінфляція в країні, тож, батьки не мали змоги утримувати мене. Тоді я пішла на роботу. Це було вимушеною необхідністю. Моя перша робота – секретаріат Української республіканської партії. Я працювала у відділі медіа. З того часу воно якось все й понеслось: було багато робіт. Я працювала і з парламентом, і з урядом, і в міжнародних організаціях.

У період пізнього Кучми, у 2000-ні, мене охопив відчай, мені хотілося поїхати. Було таке відчуття, що це не моя країна, не можна так жити, мені не хочеться жити з такою владою, я не хочу з цим асоціюватися. Я вирішила поїхати вчитися і, можливо, залишитися в іншій країні. Я обрала для себе Канаду і вступила в університет. Переїжджаючи в Канаду, я була впевнена, що я не повернуся, навіть велосипед свій забрала. Час від часу я приїздила в Україну і мені здавалося, що це вже не мої вулиці.

Але життя розпорядилося по-іншому. У 2003 році в мене помер батько, і я хотіла побути з мамою, підтримати її. Думала, що поживу рік тут, а потім повернуся. Потім була Помаранчева революція, і я залишилася. У 2010-му я остаточно зрозуміла, що мені не потрібна ніяка країна, окрім моєї. Не треба себе обманювати. Треба робити все тут, робити так, як я хочу. Але я не хотіла йти в політику, тому що те, що ти робиш, оцінять інші покоління. Поки ти діючий політик, як правило, твої зусилля не оцінюються. Їх розуміють вже потім, через 10-20 років у контексті часу. Однак, проаналізувавши це, я подумала: «Якщо знайдуться хороші люди, то я ризикну», бо самому в політиці робити нічого. Мене звела доля з політичною партією «Об’єднання «Самопоміч». Я відчула, що ці люди для мене комфортні, і я готова йти з ними.

Які переломні моменти в житті сформували Вас як особистість?

Пригадую період дефіциту у 80-х роках. Батько й мати постійно були на роботі. Коли я йшла зі школи, дивилася, де що дають. Я займала черги й бігла додому. Вдома лежали на тумбочці гроші. Я їх брала і купувала, що дають, а решту залишала на тумбочці. Тож, це була моя відповідальність. Моя перша відповідальність.

Усі обставини, які змушують рухатися, – формують. У Могилянці, наприклад. Я завжди хотіла бути юристом, тому вступила ще в один університет, щоб отримати другу вищу освіту на юридичному факультеті. Навчання в двох університетах і робота – було складно. Але очі бояться, а руки роблять.

Також мене сформувала Канада. Канадці дуже щирі в любові до своєї держави. Вони дуже переймаються всім, що їх оточує. У нас багато людей спостерігають за державою, як за чужорідним тілом, але держава – це ми. Можна притулитися до чужого успіху, а можна зробити успіх самому. До речі, платити податки і бути повністю прозорою я навчилася також в Канаді. Повернувшись в Україну, я працювала в ОБСЄ, а ОБСЄ не є платником податків в Україні. Вони й досі не уклали угоду. Обов’язку сплачувати податки не було, але після Канади я не розуміла, як можна жити і не сплачувати податки. Я зареєструвалася фізичною особою-підприємцем і віддавала частину доходу.

Звичайно, кожна революція була переламним моментом. Революція 2004-2005 років. Її не можна було не переживати. Коли  Президент Ющенко прийняв перші укази, у мене був шок. Не можна очікувати на добрий результат, якщо ти використовуєш недобрі інструменти. І Революція Гідності вплинула на мене. У якийсь момент прийшло усвідомлення, що ніхто не зацікавлений в тому, щоб думати, як допомогти, як зробити краще. Після 21 лютого було таке вікно, коли можна було забити всі осикові кілки в цю систему. А осикових кілків не було, і бажаючих забивати також. І прийшло розуміння: завдання людей, які ідентифікували себе як лідери Майдану, було не змінити систему, а очолити її. І стало гидко, тому що наміри не збігалися з деклараціями. Це мотивувало прийти і змінити. Ти ж не будеш просто сваритися з телевізором.

Якими принципами та правилами Ви керуєтесь?

Через усе життя я несу цінності, які прищепила мені бабуся: не гніватися, не шукати винних та не пліткувати. Маю ще одне власне правило, – не принижувати людей. Вороги заслуговують на те, щоб бути переможеними, але не приниженими. Треба поважати та любити людей. Широка та багатогранна любов надихає, дає енергію, вона як зодчий.

Що мотивує, що дає сили вистояти?

Люди. Професія політика – про служіння. Себе фактично треба віддавати. Твоя робота має сенс тільки тоді, коли ти бачиш, що вона комусь потрібна. Коли спілкуєшся з людьми. Я викладаю в університеті, тож дізнаюся думки, ідеї такої критичної групи як студенти. Коли ти бачиш, що людям це не байдуже, воно надихає.

Чий життєвий шлях Вас надихає?

Я ніколи не мала кумирів. У критичні моменти Бог дає розуміння: ти бачиш якийсь шматочок відео або подивишся фільм, або читаєш якусь книжку. І ти розумієш, чому саме це ти побачив. Я пам’ятаю той період змін до Конституції. Було складно, і я побачила інтерв’ю Голди Меїр, яке вона давала ВВС, коли збили літак. Я подивилася на цю жінку. Вона спокійно, ні за що не виправдовуючись, просто розказувала, чому вони так роблять і будуть робити. Тоді я зрозуміла: якщо ти віриш, не треба виправдовуватися, треба робити.

Політику творять звичайні люди, які є в незвичайних обставинах. І не треба людей, які творять політику, ідеалізувати. Лідер – це не влада, лідер – це відповідальність. Ти можеш бути лідером тільки тоді, коли ти готовий нести відповідальність за людей. Усі думають, що лідер – це той, хто біжить попереду. Насправді, лідер – той, хто дбає про останнього. Треба розуміти, від того, що ми оберемо когось президентом, ця людина не отримає Божого благословення, не стане мудрішою, чеснішою. Із самого початку треба обирати людину, яку ця влада не зіпсує.

Із власного досвіду: жінка-політик яка вона?

Вони всі різні. Я не думаю, що є портрет жінки-політика так само, як і чоловіка-політика. Усе залежить від виховання, від цінностей людини. Навіть не від знань, а саме – цінностей. Коли ти є політиком, знання стають корисними, але ти маєш знати й інше. Цінності розділяють людей: хтось стає політиком, який працює з людьми і представляє їх інтереси, а хтось шукає слави та грошей.

Ви жили в Канаді, тож, скажіть, чим відрізняються українка і канадка?

Канадійки не ходять на підборах (сміється). Великі родини в Канаді. Дуже заохочується велика кількість дітей в родинах. Діти і час з дітьми – те, що цінне. Навіть робочий день для багатьох починається о 8 ранку для того, щоб о четвертій годині люди могли повертатися додому і проводити час з родиною.

На конференції Ви поспілкувалися з одеситками. А одеситка яка?

Одеситки є різні. Те, що можна точно сказати про них – вони готові себе висловити. Чи це мовно, висловлюючи свою думку емоційно, чи  в одязі, чи в діяльності. Я бачу в Одесі безліч закладів, місць для відпочинку – це теж спосіб висловлення. Це те, що характерне для одеситок. Бути готовими себе виразити у всіх сенсах цього слова.

Продовжіть фразу: якщо можна було б повернути час назад, я ніколи б не…

Нема такого. Мої помилки – це частина мого життя. Якби я не робила помилок, може, я й не була б такою, якою я є. Навіщо про них шкодувати? Треба просто брати уроки з того. Кожен має пройти свій шлях. Я люблю, коли люди творять свою історію.